Безбар’єрність, що починається з можливості жити далі
Безбар’єрність — це не лише про доступність будівель чи зручність пересування. Це також про можливість людини після важких випробувань повернутися до звичного життя, реалізовувати свої мрії, працювати, будувати плани та відчувати себе повноцінною частиною громади.
Саме такою історією є життєвий шлях Пономаренка Андрія Павловича, жителя Володимирівської громади.
Андрій Павлович народився 22 лютого 1984 року в селі Новомиколаївка Миколаївської області. Виріс у простій працьовитій родині. Його батько, Павло Григорович, працював зварювальником, мати, Валентина Григорівна, — завідуючою господаркою, а потім - вагаркою. У родині також є сестра — Людмила Павлівна Балодинська, яка нині проживає у Новомиколаївці та працює завідувачкою дитячого садочка.
Одинадцять років Андрій Павлович навчався у Новомиколаївській школі. Тут минули його дитинство та юність, формувалися життєві цінності, любов до рідного краю та прагнення працювати на його благо.
У 2024 році Андрій Павлович створив власну сім’ю — одружився з Тетяною Володимирівною. Та вже до цього, у 2023 році, він зробив важливий крок, який назавжди змінив його життя.
Прибувши до Казанківського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки та пройшовши військово-лікарську комісію, Андрій Павлович добровільно став на захист України.
Спочатку його направили на навчання до Великої Британії, де понад місяць він опановував військову підготовку за спеціальністю помічника кулеметника. Навчання було інтенсивним: військовослужбовці освоювали сучасну техніку, різні види озброєння, проходили фізичну та тактичну підготовку, зокрема навчалися здійснювати стрибки з парашутом.
Після завершення підготовки Андрія Павловича визначили до підрозділу морської піхоти. Восени його направили на Херсонський напрямок — до Кринків.
Там він виконував бойові завдання. Під час другого і третього бойового виходу отримав поранення.
Попереду були лікарні Херсона, Миколаєва та Одеси, тривале лікування яке затягнулося на півроку та 3 місяці відновлення. У 2024 році Андрій Павлович отримав статус ветерана війни, а нині має III групу інвалідності.
Та навіть після пережитого він не відмовляється від мрій.
Однією з них є отримання водійського посвідчення категорії В. Цієї зими ця мрія має стати реальністю. А головні плани захисника — залишатися у рідному селі, займатися господарством, розводити худобу, працювати на землі та жити звичайним мирним життям.
Саме в цьому і полягає справжня безбар’єрність — не обмежувати людину її травмою чи інвалідністю, а створювати можливості для здійснення її планів і мрій.
Для нього важливо не лише отримувати підтримку, а й залишатися активним, самостійним, потрібним своїй родині та громаді. Його історія нагадує, що після важких випробувань життя не закінчується. Воно може продовжуватися — з новими цілями, новими можливостями та новими мріями.
Андрій Павлович звертається до своїх побратимів із простими, але щирими словами: триматися, берегти себе та вірити у майбутнє. Він пишається тими, хто сьогодні продовжує стояти на захисті України, бажає їм якнайшвидшої Перемоги та повернення до мирного життя.
Окремий біль для Андрія Павловича — доля його побратимів, які загинули, але через недосконалість процедур досі мають статус «зниклих безвісти». Він говорить про це з особливим болем, адже за кожним таким статусом стоїть конкретна людина, її родина та очікування близьких на правду.
Історія Андрія Пономаренка — про мужність, відновлення та право людини на нове життя. Про те, що безбар’єрність починається там, де поруч бачать не інвалідність чи наслідки поранення, а передусім людину — з її характером, мріями, здібностями та планами на майбутнє.
Нехай омріяне водійське посвідчення стане лише однією з багатьох здійснених мрій Андрія. А найбільшою спільною мрією для нього та всіх українців нехай стане Перемога, повернення захисників додому та мирне життя на рідній землі. 
Безбар’єрність починається з можливості. Можливості жити, мріяти, працювати та будувати своє майбутнє.
#безбарєрність #bezbariernist #barrierfree #БезбарєрністьЦеКолиМожеш #Миколаївщина_безбарєрна #володимирівськагромада
